Але всі один за одним потихеньку долаємо цей відрізок шляху і спускаємося на гарну маленьку відкриту перемичку між горами. Саме на ній і розбиваємо свій четвертий табір.
Під нами бере витік річка Чорна Тиса. До речі, всі ми їхали без жодного запасу води – всі знали що їдемо на витік Чорної Тиси. Ну і звісно, там і наберемо воду. Всі із пустими каністрами дружно пішли набирати воду… якої з цього джерела витікало за пів години до 10 літрів води. Засуха й тут залишила свій слід.
Що стосується мене особисто, то я розвантажив авто і разом з Ремігісом сідаємо в авто, і їдемо в зворотньому напрямку до будинку, звідки їдемо в розвідку маршруту нашого наступного дня. Мене дуже бентежило одне питання – чи зможемо мит проїхати по цьому маршруту. На жаль фото відсутні по простій причині – нікому було фотографувати. Долаю без жодних проблем місце, яке в 2006 році для мене було просто нездоланним. Опісля цього дорога йде стрімко до гори. Колія досить глибока і волога. Краще не попадати в неї. По гребню заїжджаємо на хребет, звідки дорога вже йде до низу. В лісі реально волого, навіть дуже! Колія з самої глини, каміння повністю відсутнє, що дуже радує. Далі йдуть вже болотні ванни. Одну долаю на межі! І це дорога йде до низу!!!
Робимо зупинку і думаємо що робити. А що робити? Тільки до низу. Розвернутися практично не можливо, тільки на лебідці. Не має бажання рвати машину з колії. Вирішив декілька метрів пройтися пішки. Але ці метри пропорційно скорочувалися із відстанню від авто. Справа в тому, що такої кількості різного калібру слідів від різних тварин навіть в зоопарку не бачив. Отож, їдемо далі до низу. Проходимо по краю ще одне важко проїзне місце, не зіскользуючи до нього. Звідси проїхав метрів 100 і ще стільки знову пройшов пішки. Піша розвідка показала, що в принципі можливо. Але коліїї ставали чим нижче, тим глибші. Ну і що втілило надій, що в ущілині куди вела ця дорога, почув відносно нге далеко звук техніки. А це означало що дорога на яку ми мали спуститися не так то й далеко. Тепер справа тільки за погодою. А нам треба повертатися, тим паче вже починало темніти. А в густому лісі Чорної тиси темніло дуже швидко. Розвернувши авто, починаємо підйом. Доїхав до місця великої калюжі, яку вдалося знову обїхати не потрапивши до неї. І відразу за нею на другій пониженій повний газ і в підйом. Але… Заїхав досить не погано. Далі Ремігіс бере трос, коро захисну стропу і вперед. Чіпляє трос із розрахунком витягти авто на гребінь колії. Це нам вдалося. Робота в нас була досить грамотної і синхронною. По гребню піднімаємося доки позволяє нам це дорога. Далі знову до колії, дві розмотки лебідки і виїжджаємо на хребет, звідки беремо курс на наш базовий табір.
Цього дня, точніше вечору у половини нів був апргейд задньої підвіски: одні ставили жорсткіші пружини, інші резинові проставки. Справа в тім, що практично всі були перенавантажені. І від постійних навантажень пружини ще більше просіли.
Зробивши розвідку, мені було зрозуміло, що від того як при піднесу гостям завтрашній день, так і він пройде. Тобто все залежало від мене. Вичекавши вдалий момент, а саме коли всі ситно повечеряли макарони з тушонкою і салатом який приготовив Міша, після дружнього пригощення Гінтаса, вирішив розкрити карти наступного дня. Перший варіант, це вертатися в смт. Ясіня той ж дорогою. Але вона не дуже сподобалася, оскільки надто пильною видалася. Та й досить розбитою. Другий варіант, їхати у вибраному напрямку. А третього, просто не дано! Наші гості не лякалися глибоких колій, головне щоб не було каміння яке могло пошкодити авто. Завтрашнього дня ми всі мали проявити нашу спільну допомогу один одному і проявити підтримку. Ми мали всі разом, колективно попрацювати. І їм це сподобалося, що завтра кожен них зможе особисто проявити себе у подоланні не легкої ділянки маршруту.
З ранку ми розподілили місця у колоні кожного і авто таким чином, щоб між авто з низьким кліренсом було авто із високим або лебідкою. Благо, вечірні хмари на ранок нам дощу не принесли!
Далі буде...
)
