Ніва тур Карпатами
#1
Відправлено 12 серпень 2013 - 10:09
Хоча це буде звучати гучно. Крім нів із нами їхали Вранглер, Джимнік, Самурай і Тойота 70-ї серії. Група в нас зібралася дуже різношерстою, як за місцем проживання (Німеччина, Австрія, Угорщина, Литва і звісно Україна), так і по рівню підготовки. Але це все нас тільки більше об’єднувало як при доланні труднощів бездоріжжя, технічних моментів, так і розпивання горючих матеріалів. Послідні допомагали відкривати талант в освоєнні іноземних мов стахановськими темпами. Але тільки на ніч, зранку все ставало на свої місця.
Маршрут заздалегідь був орієнтований на естетику, тобто показати те, що чим ми маємо гордитися, чим наш край нагородила природа. Звичайно, Карпати це така місцевість, де не має легкодоступних міст. В тому чи іншому випадку, важкі міста траплялися. Але переважна частина маршруту була легкою в нашому розумінні слова. Нашим колегам по техніці і приводу із західної Європи вона видалася цікавою, містами важкою. Ясна річ, ми в цьому виросли і сприймаємо це як будення. Вони ж за такі, скоріше б сказав за подібні умови повинні платити кошти, аби випробувати себе і автомобіль в закритому офф-роуд парку.
В основної частини був саме такий досвід, один-три виїзда в закритий парк. Але наші умови далеко не такі. Тут не знаєш на перед що тебе очікує за сьомим поворотом із шести які є в закритому парку. Заздалегідь всі були про це проінструктовані, щоб в подальшому звести до мінімуму пошкодження автомобілів та інші не приємні моменти.
Друзі ж з Литви почували себе у своїй тарілці. І якщо можна було їх чимось дивувати, так це краєвидами.
Стосовно техніки, то в складі нашої групи був крокодил, точніше довгобазна ніва.
За неї я переживав само більше. Крім того з низу вона була з газовим балоном, який значно зменшував її геометричну прохідність. На мій превеликий подив, і всіх інших учасників, вона їхала практично бездоганно, навіть в деяких випадках краще ніж інші авто. Водій як такого досвіду про бездоріжжю не мав. Вона більшість маршруту їхала за мною. І в мене складалося по деколи таке враження. Що вона прив’язана до моєї ніви. Інші відставали, а крокодил впевнено їхав не відстаючи.
Стосовно вранглера, то він був на 235-х колесах 15 радіусу. Кліренс виходив нижчим ніж у стокової ніви.
Дві ніви мали понижені роздатки, що суттєво полегшило їзду на кам’янистих підйомах людям, які такого досвіду не мали.
Перед тим як розпочати розповідь про саму подорож, хочу виразити подяку нашим прикордонникам, які нам надали дозвіл на перебування в прикордонній зоні, всім своїм місцевим колегам по приводу, які так або інакше допомогли в здійснені цих двох турів, власникам готельно-ресторанного комплексу «Золота Підкова» в розміщенні туристичної групи.
Отож, день перший. Невеличкий брифінг перед виїздом і вирушаємо із комплексу «Золота Підкова» в напрямку м. Мукачево, де заправляємо автомобілі паливом.
По дорозі зустрічаємо колону з таких машин:
Всі нам дружно сигналять і махають руками. Як не крути, а не кожного дня зустрічаєш колону «Нів», та ще й з іноземними номерами.
По дорозі в м. Тячів закупляємося продуктами харчування в супермаркеті «Барва».
Доїжджаємо до с. Ділове, де робимо зупинку для реєстрації перед виходом на маршрут.
Але черговий відмовляє у реєстрації, мотивуючи це не підконтрольністю йому вказаного мно маршруту. Перенаправляє нас в с. Богдан.
Доїхавши до кінця Рахова, а це була приблизно 17 година, робимо послідню заправку пальним перед з’їздом з асфальтного покриття.
Погода супроводжувала нас сонцем і чистим небом. В с. Богдан реєструємося у прикордонників.
Цього рау все пройшло гладко. Без всяких заперечень ми отримуємо дозвіл, але цього разу в усній формі. Жодних пропусків. Замість нього номер тел. Раніше ж їх виписували. Ну, хто зна, все тече, все міняється. А в нас зараз попереду початок самого цікавого, зїзд з асфальтного покриття і підйом за межі села в сторону Україно-Румунського кордону.
Дорога відразу почала стрімко набирати висоту, супроводжуючи нас глибокими коліями і промоїнами. Але все було сухо. Тому потихеньку піднімаємося.
На одному із підйомів у Самурая лопає задня ресора. Фіксуємо задній міст стяжками і продовжуємо підйом.
Згодом починають з’являтися калюжі з коліями. Тут в очах кожного запалюються іскри адреналіну, вираз лиця змінюється на радісний як у малечі. Ну що, дехто старається обїхати, але основна маса бажає видовища і їде на пряму піднімаючи вверх купи бризг води і болота.
А Гінтас взагалі притримується принципу: «Я знаю путь короче…»
Але до запланованого місця ночівлі нам ще потрібно здолати декілька кілометрів, які є більш цікавішими. Попереду нас чекає ще більше Карпатського болота!
Деяким автомобілям цей відріок дороги не хотів даватися, але це все було в силу відсутності навиків їзди по таким дорогам. В справу пішли лебідки, важка артилерія в якості Тойоти. У всіх відразу з’явився азарт, всі відрау почали проявляти активність: одні почали фотографувати, інші проявляли себе у виборі напрямку руху подолання колій наповнених водою і болотом.
Через деякий час, доїжджаємо до запланованого місця ночівлі. Розбиваємо табір на мальовничій і затишній полянці. Перша ніч біля вогню і під кришталево чистим небом осяяним яскравими зірками, обговорення вражень від проведеного дня, розпитування по маршруту на наступний день, вечеря і просто спілкування…
Ранок наступного дня видався з таким само кришталево чистим небом.
Я проснувся по старій звичці десь біля 7-00, але на мій подив я був випереджений моїм товаришем із Угорщини, який був у нас в якості фотокореспондента. Він до речі, представляв Угорський форум нівоводів.
Після сніданку, всі займаються своїми справами: друзі з Литви міняють на Самурайчику поломану ресору, благо в запасі була передня, що абсолютно не змінило її призначення.
На Крокодилові зтягнулася задня частина глушника…
Фелікс із Литви: права рука Ремігіса, штурман, помічник у всіх його справах…
Ремігіс: пілот, механік, повар… Одним словом Литовський «Живчик»
Хлопці на Вранглері зрозуміли, що в них на машині є не потрібна річ, а саме передній стабілізатор. Його і в цей час успішно демонтовують.
Душа і центр компанії, талант в освоєнні іноземних мов, людина яка вирішить будь-яку конфліктну ситуацію, людина яка не шукає об”їзду важких ділянок маршруту – тільки прямо і вперед! Просто Гінтас! Лівіше від нього його вірна сопутниця, штурман і дружина в одному – Раса. В кепці –я). Не попутайте ліве з правим!!!
Єва, дружина Альгіса на Тойоті теж не гаяла часу і займалася любимою і корисною справою
Зібравши всі речі, вирушаємо вище, наша ціль цього дня доїхати мінімум до полонини Щавник. Виїхавши на вершину гори, робимо досить багато фото зупинок. Тут дійсно є що подивитися, чим помилуватися. Та й стоїш в прямому розумінні на межі України.
По дорозі зустрічаємо велику кількість груп піших туристів. Всі дружньо нам махають, і ми їм теж.
На цій ділянці дороги в нас темп не дивлячись на відсутність бездоріжжя, був досить повільним. Багато разів робили зупинки для фото сесій. Нашим колегам із-закордону дуже цікаво було спостерігати і фотографувати наші дику краєвиди, цікаво було їм бачити вершини гір подальші наші точки маршруту.
Ближче до вечору, доїхаши до пол.. Щавник.
Надалі в нас запланований спуск до річки Біла Тиса, звідки їдемо в напрямку с. Говерла.
Але на перехресті повертаємо на право, в бік гори Піп Іван Чорногірський, і ближче до його підніжжя розбиваємо наступний табір. В цей вечір вперше нас накрила не величка хмарка, але з рясним дощем. Але згодом з’явилося сонечко, і погода стала знову хорошою, а на самий вечір взагалі хмари зникнули.
Ранком беремо курс на с. Говерла, звідки їдемо в бік г. Петрос.
Оформлюємо в’їзд, і знову гайда в гори. Стрімко дорогою що йде серпантинами набираємо висоту. Дорога звичайна, ніяких складнощів не викликає.
Доїхавши до перемички, доки була наїжджена дорога, виходимо на маршрут із болотними ваннами. Ванни були наповнені водою, досить із стрімкими в’їдами і виїздами. Але долання цього відрізку вимагало обачності, досить високі каміння ховалися під водою. Крім того дорога йшла під лівим нахилом, що вимушувало йти в розвідку, наперед обирати траєкторію і розраховувати на підказки штурмана, щоб авто не зіскользнуло з дороги.
:wink:
Далі буде...
#3
Відправлено 12 серпень 2013 - 11:38
#6
Відправлено 12 серпень 2013 - 12:31
#8
Відправлено 12 серпень 2013 - 15:28
#9
Відправлено 12 серпень 2013 - 16:11
#10
Відправлено 12 серпень 2013 - 16:27
#11
Відправлено 12 серпень 2013 - 16:39
#13
Відправлено 13 серпень 2013 - 19:05
Надеюсь как-нибудь тоже приехать на ваш "слет"
АВТОЗАПЧАСТИ ВАЗ (завод и Европа ) и ИНОМАРКА, В НАЛИЧИИ И ПОД ЗАКАЗ, доставка из ОАЭ, Европы, США. Огромный ассортимент масел: MOTUL, KROON OIL, COMMA, VATOIL, ZIC, LIQUI MOLY, CASTROL и множество других ПИШИТЕ В ЛИЧКУ или ЗВОНИТЕ 07311ноль2000
#14
Відправлено 14 серпень 2013 - 07:41
Давай, на наступний рік приїжджай! Думаю що буде не менш цікавіше.
#16
Відправлено 14 серпень 2013 - 11:44
#17
Відправлено 14 серпень 2013 - 16:39
АВТОЗАПЧАСТИ ВАЗ (завод и Европа ) и ИНОМАРКА, В НАЛИЧИИ И ПОД ЗАКАЗ, доставка из ОАЭ, Европы, США. Огромный ассортимент масел: MOTUL, KROON OIL, COMMA, VATOIL, ZIC, LIQUI MOLY, CASTROL и множество других ПИШИТЕ В ЛИЧКУ или ЗВОНИТЕ 07311ноль2000
#18
Відправлено 14 серпень 2013 - 16:49
#19
Відправлено 14 серпень 2013 - 16:51
#20
Відправлено 14 серпень 2013 - 22:09
Подолавши цю ділянку дороги, виходимо траверсою до підніжжя г. Петрос, знову фотографуємося. Надалі дорога йшла траверсою з надзвичайно мальовничими краєвидами. Дуже багато разів зупинялися для фото сесій, для заготівлі води та вживання яфин. Доїхавши до туристичного будинку, який не давно був повністю відновлений нашим товаришем Олександром, заглядаємо в нього, знову фотографуємося і спускаємося до межі лісу. Місце для ночівлі наперед планував у такому місці, щоб можна було спостерігати за заходом сонця і його сходженням. Крім того, у нас був вид на г. Говерла і на г. Піп Іван обсерваторією. Красу передати не можливо, як і ті враження, які ти переживаєш в той момент. На вечерю цього разу ласували бограч, який приготував Міша. Опісля, сиділи біля вогню, спілкувалися, зустрічали схід місяця…
Ранком двоє з Мішою наче запрограмовані проснулися, взяли фотоапарати і пішли зустрічати схід сонця. Це просто непередаваємі враження. Хто бачив вживу, той зрозуміє. У мене здавна була мрія зустріти сонце в оточенні найвищих гір українських Карпат. Нашим гостям цей день дуже сподобався тим, що практично весь час вони мали можливість спостерігати за надзвичайними краєвидами наших Карпат.
Стартуємо з нашого третього по рахунку базового табору і тримаємо курс на с. Кваси. Проїжджаємо біля роздоріжжя яке веде на саму вершину гори Петрос. Бажання повернути праворуч було дуже міцним. Ще й Міша підливав масла в вогонь… Але ми були не самі, і на нас була відповідальність за тих людей, яких ми супроводжували. Та й гори як правило не пробачають помилок і легковажності. Тому відкладаємо свій задум на наступний раз, коли будемо їхати із собі подібними. Петрос, до зустрічі наступного разу!
Невдовзі доїжджаємо до закинутого вівчарського поселення. Але випадково помилився у виборі маршруту і пішов лівіше. Як виявиться пізніше, цей відрізок дороги буде дещо складнішим від запланованого. Доїжджаємо до місця де на літо перебувають вівчарі. Зупиняємося, питаємо дозволу на проведення ознайомчої екскурсії для наших гостей із побутом карпатських вівчарів. За що повага нашим людям, це за людяність. Без жодних заперечень, розповідають, показують, пригощають. Ну, ми теж не пасували…
Нашим гостям дуже цікаво було побачити, в яких саме умовах проживають ці люди, чим займаються, яка в них культура. Опісля всього, спускаємося на с. Кваси. На жаль у нас не виявилося фотографій цієї ділянки дороги. Були досить глибокі колії із камінням, яке знову ж таки вимагало уваги і далекоглядності у виборі напрямку руху. Чим ближче до села, колії ставали глибшими. Але знову ж таки, всюди було сухо і ми без жодних труднощів спустилися в село, звідки взяли курс на с. Чорна Тиса, попередньо зупинившися в м. Ясіня для дозаправки пальним, закупівлі деякими продуктами харчування. Дехто ж скористався завітати до автомагазину, а дехто закупитися нашим пивом!
Заїжджаємо в с. Чорна Тиса. Перше що вражає (не всіх), відсутність дороги.
Друге що вражає (всіх) кількість лісовозів і кубів лісу які вони вивозять.
Про враження. Я маю на увазі, коли їдеш вузькою дорогою,де автомобілі не можуть розминутися, по бокам кущі та дерева, і тут на тебе вискакує Ураз завантажений деревом. Враження, скажу я вам, далеко не для слабонервних. В той момент на гальма тиснеш від душі…
Але вдало розминаємося, як і писав, люди привітні і доброзичливі. З водіями спілкувалися досить часто, оскільки колона в нас розтягувалася і просив майже завжди зачекати щоб пропустити позаду їдучі авто нашої експедиції. Всі дуже дивувалися, що німці їздять не на мерседесах, тойотах і т.п., а на російських нівах.
А тим часом, дорога все цікавішою ставала.
Тепер з приводу цієї дороги і маршруту в цілому. На Чорній Тисі пощастило побувати в далекому 2006 році в складі польської групи, яка була досить таки на серйозній техніці. Це був мій перший виїзд такого формату. І враження від неї у мене по сьогодення дуже яркі. Попав туди будучи членом клубу «Діскавері», який тоді очолював Денис. Він і мене туди запросив. Їдучи цією дорогою, я практично все згадував заново, як було у 2006 році. Спогади спогадами, але в реальності мене бентежило питання, чи правильно я поступив, повівши за собою в цю місцевість досить таки не підготовлену до цього маршруту групу. Справа в тім, що тоді польські екіпажі планували проїхати той маршрут, але марно – карпатське бездоріжжя взяло верх над технікою, яка була досить таки серйозною у порівнянні з нами, так і над людьми. Але міняти щось було пізно, ми практично вже були на перевалі Околи, що є відправною точкою в нікуди…
До слова, дорога до пер. Околи є вимощеною з каменю, стан якої містами вражав!!! А вражав тому, що ця дорога побудована за часів Австро-Угорської імперії, в період Першої Світової війни. І мала вона стратегічне значення.
На самому перевалі, з’їжджаємо з центральної дороги і їдемо в пошуках місця для ночівлі. А місце ночівлі цього разу буде у нас визначним, а саме витік річки Чорна Тиса, яка потім в м. Рахів з’єднується з річкою Біла Тиса і формують всім відому річку Тиса.
І знову, далі буде...
Повідомлення відредагував Romi: 14 серпень 2013 - 23:04
1 людей читають цю тему
0 користувачів, 1 гостей, 0 схованих користувачів